Альтернативно опозиційні. Віктор Бондар – про зовнішнє управління та майбутнє економіки країни

Виктор Бондарь, Бондарь, Віктор Бондарь, bondar.ua, bondar, ВРУ, нардеп, депутат, Верховная Рада, Верховна Рада, Відродження, Видродження

Співголова депутатської групи «Партія «Відродження» Віктор Бондар розповів виданню «ФОКУС» про плани на президентські вибори, відмінність від «Опоблоку», зв’язки з Ігорем Коломойським і про те, як запустити українську економіку.

Наприкінці минулого року український політикум пожвавився від розмов, що наполегливо ширилися парламентськими кулуарами, про дочасні парламентські вибори. У партіях почали формувати штаби й шукати політичних консультантів. Пізніше з’ясувалося, що звістка про розгін нинішнього парламенту була передчасною. Але значна частина політичних сил активність не згорнула. Вочевидь розцінюючи підготовку до президентських виборів як прелюдію до парламентських. Віктор Бондар такі припущення заперечує і вибудовує амбітні плани на вибори. Партія «Відродження» розраховує на голоси промисловців, підприємців і навіть збирається провести праймеріз для визначення можливих кандидатів у президенти.

– Ваша партія вирішила влаштувати праймеріз із відбору кандидата на президентські вибори. Чи не здається вам, що це стане лише пародією на праймеріз у США? Який практичний сенс має ця затія?

– У нас вирішили, що це модно. Не стану сперечатися, існує шанс, що всередині партії знайдеться людина, яка виросте за ці півроку і так здивує людей, що стане лідером нашої сили. Якщо така людина з’явиться, то я їй допоможу. Однак поки такої фігури я не бачу. Тому восени буде якесь «соцзмагання» лідерів всередині партії, яких з’їзд визначить як кандидатів на президентські вибори. Я теж братиму в цьому участь.

– Хто ще з відомих людей буде учасником праймеріз? Геннадія Кернеса покличете?

– Хто ще захоче взяти участь, я не знаю. Але лідером має стати така людина, яка розуміє, куди вона йде, яка зможе зібрати згуртовану команду. Українці повинні розуміти, що обирають не мене, а команду професіоналів. Людей, яких Україна знає і поважає. Це головне.

– Видається, що «Відродження», подібно до багатьох інших партій, розглядає президентські вибори як підготовку до наступних виборів до парламенту.

–Ні це не так. У нас міцні позиції. Якщо ми правильно донесемо наші ідеї, якщо люди почують, про що ми говоримо, то зможемо серйозно конкурувати на президентських виборах.

Електоральні симпатії

– Політичне поле перенасичене, як наслідок – усі мають дуже низькі рейтинги. Яка ваша ніша?

– Наш основний електорат – це середній і великий промисловий бізнес, який усвідомлює необхідність нової економічної моделі розвитку. Розуміє, що одні лише кредити цій країні не допоможуть, має бути програма підйому промисловості.

Або візьмемо, наприклад, охорону здоров’я. Потрібно будувати сучасні лікарні, заводи з виробництва медобладнання, впроваджувати нові технології, а не латати і перебудовувати старе. Прийняти на рік фундаментальну програму – створити 20 сучасних обласних лікарень з новими технологіями і встановити там високі зарплати. Вкласти в них $100-200 млн, як свого часу зробили турки, і домогтися успіху. Плюс запустити медичне страхування.

Турки, до прикладу, для приватних клінік на 5-8 років створили шикарні умови. І зараз у них колосальна конкуренція, адекватні ціни, пів-Європи до них їздить лікуватися. Дешево, якісно, ​​лікарні у них, наче 5-зіркові готелі.

Уляна Супрун намагається змінювати і перебудовувати то, що нині діє, – то вони госпітальні округи влаштовують, то скорочують лікарні, то не скорочують, на державу перекладають витрати на їх ремонт. Немає кінцевого плану реформ і стратегії. Вони не заводять на ринок великих гравців і не створюють умови для приходу великих медоператорів. Потрібно все радикально змінювати. Нехай старе поки залишається як є, але паралельно треба запускати нові проекти. Все це сьогодні під силу державі та бізнесу.

– «Відродження» позиціонує себе як опозиція. Як це узгоджується з тим, що ваші депутати нерідко допомагають коаліції у важливих голосуваннях? Їх навіть вважають своєрідним сателітом коаліції.

– Є два типи опозиції. Можна бути глухою опозицією, сидіти і взагалі нічого не підтримувати, це теж метод, що його сповідують Опозиційний блок і Вадим Рабінович, який не голосує. Але це сприяє розвалу держави.

Я живу в цій країні, я не хочу звідси їхати і розвалити її своїми руками теж не хочу. Якщо голосування йде на користь людям і бізнесу, якщо змінює щось в країні, ми завжди голосуємо. Легко перемагати на виборах на ідеї, що ця влада знищила все, але важко потім утримати ситуацію.

Якщо перестануть голосувати, якщо коаліція розвалиться, станеться фінансовий колапс. Далі – обвал курсу гривні, остаточне знищення цілих галузей промисловості. Прийти потім на ці руїни з прапорами «а ми попереджали» – в цьому немає нічого хорошого.

– Виборець у своїй масі не налаштований на конкретику. Йому хочеться чути прості рішення, наприклад, про те, що підвищать пенсії втричі чи що чиновник не крастиме.

– Мене навіть всередині партії критикують, мовляв, потрібно ставати цинічним, потрібно обіцяти, розповідати казки… Я не хочу цього робити. Ми починаємо формувати в людей правильне мислення. Хлопці, вмикайте здоровий глузд, припиняйте слухати казки і повертайтеся на землю! Гадаю, середній бізнес, люди, які самотужки заробляють, це вже розуміють.

– Але бізнесменів серед електорату значно менше, ніж усередненого «масового виборця».

–Упродовж найближчого року ми зможемо донести наш головний меседж до кожного райцентру. І набрати критичну масу людей, які його зрозуміють і підтримають. У нас багато депутатів-мажоритарників, це авторитетні люди. На місцях їх чують. Але їх там поки 25 осіб. Ще підберемо 50-100 таких самих, доручимо людям займатися територіями, округами, доносити нашу програму, розповідати, пояснювати. І своїм авторитетом піднімати авторитет партії. У нас є мери міст, які йдуть з нами, яких люди люблять і поважають, які мають рейтинг і вплив. Сподіваюся, що такою командою ми можемо спокійно виходити на дуже хороший результат навіть на президентських виборах.

Свої і чужі

– Чому ніяк не вирішиться задавнене питання з оновлення Центрвиборчкому? Вибори на носі.

– «Блок Петра Порошенка» подав 6 кандидатів із 14. З цих 14 – один зайвий, потрібно 13. І всі партії говорять: слухайте, навіщо вам 6? Залиште собі 5. В результаті кожен, йдучи до парламенту, каже: ми готові, давайте голосувати, але все маленькі фракції та групи розуміють, що когось «кинуть».

Влада мусить прибрати одну людину, яка різниця – 6 чи 5 осіб. Якщо ви хочете махінаціями займатися – тоді це важливо. А якщо ви хочете зафіксувати результат на виборах, то достатньо й 5 осіб. Усі інші теж зацікавлені зафіксувати результат.

– «Народний фронт» активно просуває ідею переходу до парламентської республіки. Це реально – встигнути до виборів?

– Встигнути реально, до кінця липня є час проголосувати в першому читанні, потім Конституційний суд, і восени можна голосувати далі.

– Ви підтримуєте таку концепцію?

– У нас кожен президент хоче бути авторитарним і перебрати на себе всі повноваження. Тому виникає війна між президентом, парламентом і прем’єром. У нас більшість прем’єрів прагнуть стати президентами і врешті-решт починають конкурувати з главою держави. Так не можна. Тому парламентська модель є найкращою. З точки зору держави в довгостроковій перспективі це – правильний напрям. Президент повинен мати лише номінальні повноваження, як от в Австрії чи Німеччині.

Але є зворотний бік медалі: ви подивіться на наш парламент і його якісний склад. Там 60-70% випадкових людей, які ніколи в своєму житті нічого не будували, нічим не керували, не мають стратегічного мислення. Комітети Ради не здатні зібратися, не здійснюють державну політику, їх удвічі більше, ніж міністерств. Самому парламенту для початку варто зрозуміти: він повинен бути центром влади і відповідати за все, що відбувається в країні.

– Побутує думка, що наступне скликання ВР якісно буде ще гіршим за це.

– Сподіваюся, парламентська модель почне працювати в Україні років через 8-10, коли відбудеться економічне зростання. Чим багатшими будуть ставати люди, тим з більшою готовністю вони обиратимуть прагматичні, реалістичні партії, які мають глибокі економічні підходи. І менше вестимуться на популістів.

– Чи повинен нинішній уряд у чинному складі продовжувати працювати до наступних парламентських виборів?

– Річ не лише в термінах. Нині частина уряду – це люди, які фактично не несуть повної відповідальності, а працюють у статусі в. о. Я вважаю, що державні менеджери повинні нести відповідальність за свою діяльність так само, як топ-менеджери в бізнесі. Наприклад, економічна політика Кабміну останніми роками – це суцільні прорахунки.

У нинішньому уряді немає сильних економістів, які могли б це все прорахувати. На субсидії заклали 47 млрд грн, потім підняли до 71 млрд грн. Якщо зараз підвищать тарифи, то потрібно буде знайти ще 30 млрд грн. Тільки по субсидіях помилилися, грубо кажучи, на 50 млрд. Пенсійний фонд розраховували дотувати на 4 млрд грн, зрештою вже 20 млрд додали. І ніхто їх не поверне. Накопичилося вже 155 млрд грн боргів перед урядом, які Пенсійний фонд повернути не зможе.

І це не окремішні речі. Торік уряд шукав додаткові гроші на субсидії, цього року – на пенсії. З огляду на ці факти, економічний блок Кабміну повинен визнати свої прорахунки й піти у відставку. Такий підхід має бути до всіх міністрів. Їхні помилки в плануванні та розрахунках сьогодні вартують держбюджету десятки мільярдів гривень.

Тверезий розрахунок

– У недавньому інтерв’ю «Лівому берегу» Ігор Коломойський заявив про підтримку партії «Відродження». У чому вона полягає, наскільки помітний вплив Коломойського в партійних процесах?

– Я його знаю років 13. У нас склалися нормальні особисті стосунки ще відтоді, як я був губернатором Дніпропетровської області. Тоді ж познайомився і з іншими олігархами – вихідцями з цього регіону чи тими, хто має там підприємства. Питання обговорювалися різні – від своєчасності сплати податків до будівництва соціальних об’єктів у регіоні.

Щодо участі Коломойського в партійних процесах, то вони помітні переважно на рівні залучення людей у нашу команду. Так, партійним осередком «Відродження» в Дніпропетровській області керує генеральний директор Нікопольського заводу феросплавів Володимир Куцин. А Святослав Олійник (один із соратників Ігоря Коломойського в Дніпропетровській обладміністрації. – «ФОКУС») сьогодні є депутатом від партії «Відродження» в Дніпропетровській обласній раді.

Але в інших регіонах у нас є багато партійців – промисловців, підприємців, відомих людей у соціальній сфері, які не мають до Коломойського жодного стосунку.

Безумовно, Коломойський дивиться на тих, хто пропонує зважені речі. Він – гравець масштабний, завжди планує на 3-5 років. Якби його не намагалися постійно пограбувати то одні, то інші, то треті, він би інакше поводився всередині країни. Коли влада з ним щось не могла поділити, щоразу йому викручували руки. Згадайте епоху Януковича, коли Коломойський розумів, що це рано чи пізно закінчиться тим, що «сім’я» забере все. Потім нова влада, яка, по суті, нічим не є кращою, пішли за такими самими схемами.

Якщо він та інші олігархи відчують, що в цій країні можна щось збудувати і за кілька років заробити купу грошей, вони це зроблять. А якщо ти намагаєшся у них забрати, то, звісно ж, вони огризатимуться і замишлятимуть зле.

– Ключовою умовою для отримання високих рейтингів будь-якою політичною силою є врегулювання конфлікту на Донбасі. Що можна зробити для цього?

– Я не вірю, що представники нинішньої влади здатні знайти спільну мову з Росією. Коли один одного ненавидять, неможливо домовитися.

Потрібно змінювати риторику. Подивіться, як ми поводимося у перемовинах з великими країнами. Всі учасники переговорів від України просять: запровадьте додаткові санкції проти Росії, дайте нам зброю, аби ми лякали Москву. Де в цьому місці Україна? Чого найбільше боїться Росія? Щоб наша країна стала успішною. Гаразд, санкції, як бачимо, довели свою ефективність, але потрібно працювати і з іншого боку: говорити з міжнародними партнерами про цільові ресурси, наприклад, на автомобільну промисловість, на авіацію, машинобудування, енергетику. Мовляв, ми обіцяємо, що ці кредити беремо не на проїдання, а на цільові витрати. І вибрати потім 30-50 таких проектів.

Наприклад, кредит під дороги. Ми хочемо в рік будувати 20 тис. км, щоб за 7 років відновити головні магістралі. Приходьте на ці тендери, завозьте техніку, заводьте свої компанії, беріть наших людей, беріть наші кар’єри, завантажте нам залізниці, автомобілі! Одне місце в дорожньому будівництві містить 17 суміжних місць – а це вже запуск економіки. Дайте нам кредит на 20 років. І ми вам віддамо його за рахунок зростання економіки. Збудувати десяток аеропортів за таким самим принципом. А морські порти ми готові продати. Кажуть, що порти не можна продавати, бо раптом війна, а вони в приватних руках. Але коли війна, ніхто не питає про власника, заходять військові – і все, як це було в Криму. А якщо решта 20 портів виставимо на приватизацію, проведемо аукціони – зайдуть великі оператори морського бізнесу, світові корпорації самі відбудують логістику через Україну, і все зміниться. Путіну важко буде парирувати. На Донбасі почнеться розрив свідомості, Крим почне бунтувати, бо скаже: куди ж ви нас загнали?

– МВФ і Світовий банк не проти кредитувати Україну, однак «Відродження» традиційно критикує отримання цих кредитів.

– Будьмо чесними. Є країни, які формують капітал цих структур. США, Європа – основні донори. Звісно, що основний донор контролює, на що давати гроші. Ви ж не вірите, що вони такі добрі дяді й прийшли рятувати нашу економіку. По-перше, вони на кредитах заробляють, по-друге, диктують країні свою політику. Їм треба з України зробити аграрну, сировинну країну, тому вони вимагають відкрити ринок землі. Вони завели нас в модель, яка вигідна США і Європі. Європі не потрібен міцний індустріальний партнер під боком, який переб’є по собівартості їх виробників.

– Ви критично ставитеся до економічних досягнень уряду Гройсмана. Цікава ваша думка як колишнього транспортника про гучні проекти Володимира Омеляна, наприклад, щодо закупівлі локомотивів General Electric казахського виробництва.

– Це політичний хабар. Якщо ви вважаєте, що в нас немає своїх заводів, то купіть за цей мільярд доларів два нових сучасних заводи. Це робочі місця, технічне обслуговування, запчастини. А сьогодні ми ще одну галузь прив’язуємо до американського виробника. І будемо років 20 ці локомотиви обслуговувати й наповнювати економіку General Electric. Це безумство.

Наша промисловість сьогодні нічого путнього не заробляє. Багато хто хотів би зайти на український ринок і збудувати тут підприємства. Україна – в центрі Європи. Вона має розкішне геополітичне і географічне положення, чимало кваліфікованого персоналу. Треба дати можливість компаніям завести обладнання. Але щоб тобі не «вручали квиток» відразу на вході, коли не встиг на 100 млн завести обладнання, а 30 – уже треба віддати державі. Потім починають душити податками. Хто в таких умовах запускатиме тут щось?

Ми пропонуємо скасувати ПДВ на ввезення устаткування, скасувати земельні податки під виробничими будівлями заводів, податки на прибуток у частині навчання персоналу, податок на землю під соціальними об’єктами. Тоді за 5-7 років можна відновити промисловість. Потрібно створити умови, щоб сюди прийшли виробники. Потужної промисловості світового рівня у нас немає, податків вона платить все менше і менше. У перспективі сотні підприємств помруть, якщо нічого не змінювати. Гірше вже не буде, тож спробуймо хоч щось зробити.